Дистанційне навчання ПВП

Вівторок 19. 05 .2020 р. Початкова Військова Підготовка. 8 клас 


Тема: Поняття про реанімацію.

Реанімація – комплекс лікувальних заходів з відновленню життєво важливих функцій, який застосовують при зупинці кровообігу та дихання. При успішному проведенні реанімації хворому потрібно провести інтенсивну терапію – комплекс лікувальних заходів з відновлення нормальної функції організму в цілому.

Умирання – це процес згасання функцій організму, який являє собою поступове виключення його функцій і систем з можливим їх відновленням.

Існують такі етапи вмирання: передагональний стан, агонія, клінічна смерть.

Переагональний стан характеризується різким загальмуванням функцій організму або розвитком коми. АТ низький (70-60 мм рт.ст.) або не визначається. Пульс частий, слабкого наповнення і напруження. Дихання поверхове, часте, часом періодичне. Перехідним періодом між перед агонією та агонією є термінальна пауза. Для неї характерне різке прискорення дихання, а потім його раптова і повна зупинка із швидким згасанням рогівкових рефлексів. Триває від кількох секунд до 1-2 хвилин.

Агонія. Спочатку відзначається коротка серія вдихів або єдиний неглибокий вдих. Поступово зростає амплітуда дихальних рухів. В акті дихання беруть участь не тільки м'язи грудної клітки, але й м'язи шиї, рота. Досягнувши максимуму, дихальні рухи зменшуються і швидко припиняються. Свідомість та очні рефлекси відсутні. Тони серця глухі. АТ не визначається. Пульс на периферичних судинах нитковидний або не пальпується, на сонних артеріях слабкого наповнення.

Клінічна смерть. Перехідний стан між життям та смертю. Починається з моменту припинення лункій ЦНС; кровообігу і дихання. Тривалість клінічної смерті в звичайних умовах 3-4- хв.

Основні ознаки клінічної смерті: відсутність пульсу на сонних артеріях; відсутність самостійного дихання; розширення зіниць (зіниці розширюються через 40-6 с після зупинки серця).

Діагноз клінічної смерті повинен бути поставлений протягом 7-10 с. Допоміжні ознаки клінічної смерті: відсутність свідомості, блідість або ціаноз шкірних покривів, арефлексія, адинамія. Життя людини, котра перебуває у стані клінічної смерті, може бути повністю відновлена. Соціально смерть – частково оборотний стан, при якому втрачається функція кори головного мозку при збереженні вегетативних функцій. При загибелі всіх тканин організму настає біологічна смерть.

Ознаки біологічної смерті: трупні плями, трупне заклякання, пом’якшення очних яблук, сухість рогівки, пігментні плями Лерше.

Серцево-легеневу та церебральну реанімацію проводять у декілька стадій.

І стадія – елементарна підтримка життя.

Негайна оксигенація:

А – забезпечення прохідності дихальних шляхів;

Б – проведення штучної вентиляції легенів;

В – підтримка штучного кровообігу.

ІІ стадія реанімації – подальша підтримка життя. Відновлення кровообігу:

Г – медикаментозна терапія;

Д – електрокардіоскопія чи електрокардіографія;

Є – лікування фібриляції шлуночків серця.

ІІІ стадія реанімації – тривала підтримка життя. Церебральна (мозкова) реанімація:

Ж – оцінка стану хворого;

З – відновлення нормального мислення;

І – інтенсивна терапія.

І стадія реанімації.

Контроль і забезпечення прохідності дихальних шляхів. На початку реанімації завжди проводиться підряд 3-5 глибоких вдихів, а потім переходять на ритм: 1 дихання через 5с, тобто 12 дихань за 1 хв. у дітей – 24-30 дихань за 1 хв.

При травмах щелепи, обличчя, порожнин рота слід проводити ШВЛ, вдуваючи повітря в ніс потерпілого, закривши рот пальцями руки. Основна ознака ефективності ШВЛ: рухи грудної клітки на вдиху і видиху.

Ознаки ефективності масажу серця: наявність пульсової хвилі на периферичних судинах.

Ознаки ефективності реанімаційних заходів.

1. Звуження зіниць.
2. Зміна кольору шкіри і слизових оболонок оживлюваного (їх порожевіння, зменшення ціанозу).
3. Наявність пульсової хвилі на периферичних і центральних артеріях.
4. Систолічний тиск 70-80 мм рт.ст.

ІІ стадія реанімації.

Її проводить лікар-реаніматолог, використовуючи при цьому спеціальну апаратуру та медикаменти: 0,1% розчину адреналіну гідрохлориду, 4% або 5% розчину натрію гідрокарбонаду та 0,1% атропіну сульфату. Ці ліки вводять негайно всім хворим незалежно від виду зупинки кровообігу.

Адреналіну гідрохлорид 0,1% застосовують у дозі 0,5-1 мг; спочатку 1 мл препарату розводять у 9 мл ізотонічного розчину натрію хлориду і вводять 3-5 мл розчину. Повторне введення через 3-5 хв. дози натрію гідрокарбонату становлять 1 ммоль/кг маси в перші 10 хв реанімації та 0,5 ммоль/кг у наступні 10 хв.

Доза атропіну сульфату для дорослих становить 0,5 мг/70 кг маси тіла, для дітей 0,05-0,1мг/рік. Кальцію хлорид доцільно застосовувати після відновлення серцевої діяльності у таких дозах: для дорослих – 5-10 мл 10% розчину, для дітей до 1 мл 10% розчину на 1 рік життя.

Наступний етап ІІ стадії реанімації – електрокардіографія або електрокардіоскопія) моніторинг. Їх проведення необхідне для діагностики виду зупинки кровообігу.

Розрізняють три види зупинки кровообігу: асистолія, фібриляція шлуночків, неефективне серці. Для запису ЕКГ масаж серця повинен бути припинений на 3-5 с.

ІІІ стадія реанімації.

На першому етапі цього періоду оцінюють стан хворого (визначають причини клінічної смерті, можливість врятування потерпілого, відновлення функцій мозку, доцільність продовження реанімаційних заходів). У після реанімаційний період в організмі хворого відбуваються складні патофізіологічні зміни, що розвиваються внаслідок комплексно-адаптивних процесів, які протікають на тлі порушень інтегруючої функції ЦНС. Такі порушення гемостазі мають назву „післяреанімаційна хвороба”. Розрізняють 4 стадії цієї патології:

І стадія - період нестабільних функцій (перші 10 год.);

ІІ стадія – відносна стабілізація основних функцій організму та покращення загального стану хворого (через 10-12 год.);

ІІІ стадія – повторне погіршення стану хворого (з кінця 1-ї – початку 2-ї доби);

IV стадія - період покращення стану або прогресування ускладнень (через 3 доби – 5 діб).

У деяких хворих після оживлення відзначається часткова або повна загибель кори головного мозку, а також „смерть мозку” („прижиттєва смерть мозку”).

Смерть мозку – нова нозологічна одиниця – є ятрогенним захворюванням, оскільки розвивається внаслідок переведення хворих з вираженими ушкодженнями головного мозку і метаболічними порушеннями в ньому на ШВО і тривалої інтенсивної терапії.

Клінічні ознаки діагностування смерті мозку: відсутність свідомості, відсутність самостійного дихання, нестала геодинаміка (гіпотензія, брадикардія, негативна проба з атропіном); гіпотермія (t тіла нижча за 32 ⁰С); негативна холодова проба (вестибулярний рефлекс); відсутність усіх кефальних рефлексів (рогівкових, зіничних, окуло цефалічного, аудіо окулярного, хоботкового, мандибулярного, вестибулярного, кахлевого, глоточного); негативна провокаційна проба з бенегридом. Інтенсивну терапію післяопераційної хвороби проводять у двох напрямках – загальні заходи і заходи, спрямовані на поліпшення метаболізму мозку.

Вівторок 12. 05 .2020 р. Початкова Військова Підготовка. 8 клас 

Тема:Транспортування потерпілого

Умови переміщення постраждалого

Переміщення постраждалого потрібне тільки в тому випадку, якщо немає надії на швидке прибуття екстрених служб, або його потрібно негайно прибрати із небезпечних для життя умов. Якщо постраждалого все ж потрібно перенести на інше місце, необхідно спробувати перш за все оцінити характер та ступінь тяжкості травм, особливо це відноситься до травм шиї і хребта. Слід пам’ятати, що самостійне переміщення постраждалого при травмах шиї та хребта заборонене, і можливе тільки за умови якщо існує загроза його життю.

Випадками, коли необхідно переносити постраждалого в інше місце можуть бути:

— велика кількість машин на дорозі, рух яких не можна перекрити;
— перебування в небезпечному приміщенні, якщо наближається вогонь чи може статися обрушення;
— перебування в приміщенні, наповненому газом чи отруйним димом;
— перебування у місці де немає можливості для під’їзду транспорту.

Переміщати постраждалого можна за умови наявності самостійного дихання. Якщо самостійне дихання відсутнє — потрібно провести заходи з врятування життя. Якщо ж самостійне дихання відновити не вдалося то переміщати тіло постраждалого заборонено для збереження місця події до приїзду екстрених служб.

Основні заходи при транспортуванні:

— визначення способу транспортування;
— підготовка постраждалого, спеціальних і підручних транспортних засобів;
— вибір маршруту;
— забезпечення безпеки постраждалого та рятувальника при транспортуванні;
— подолання перешкод, контроль за станом постраждалого;
— організація відпочинку;
— завантаження постраждалого в транспортний засіб.

Підготовка до переміщення постраждалого

Для переміщення постраждалого рятувальнику потрібно підійти до нього, зручно розташувати ноги на ширині плечей для більш стійкого положення, присісти на рівень постраждалого, зігнувши ноги у колінах, а не нахилитися зігнувшись у попереку, тримати спину рівною, міцно всією долонею схопити постраждалого, підіймати його за допомогою ніг, а не спини.
Транспортування постраждалого можна здійснювати:
— без засобів для транспортування (коли переміщення здійснюється тільки за допомогою самих рятувальників, наприклад на руках);
— із застосуванням засобів для транспортування з підручних матеріалів (коли транспортування здійснюється за допомогою підручних засобів або засобів, зроблених самостійно, наприклад стілець чи саморобні ноші;
— із застосуванням спеціальних засобів для транспортування (до цих засобів можна віднести транспортний щит, м’які ноші, сидяче крісло-каталку, вакуумний матрац).
Транспортувати постраждалого можна в сидячому чи лежачому положенні, а якщо він здатен самостійно пересуватися — пішки з підтримкою.
Вибір методу транспортування залежить від таких факторів:
— кількість помічників;
— зріст і вага постраждалого;
— відстань на яку його потрібно перенести;
— рельєф місцевості, по якій його потрібно переміщати;
— характер і тяжкість травм, отриманих постраждалим;
— обладнання, яке є у наявності.

Транспортування постраждалих

Пішки з підтримкою
Якщо постраждалий може самостійно йти, але потребує підтримки, необхідно стати поруч з постраждалим з боку травми, завести руку постраждалого за свою шию та тримати за кисть руки своєю рукою. Іншою своєю рукою обхопити постраждалого за талію і міцно захопити за одяг. Цей метод не підійде, якщо постраждалий отримав травму верхніх кінцівок.

На руках
У випадку, якщо переміщення потребує дитина чи легенький дорослий то можна використовувати метод переносу на руках взявши постраждалого собі на руки спереду. Для цього потрібно однією рукою взяти постраждалого під коліна, а іншою трошки вище талії за плечима.

На спині
Якщо постраждалий легенький та має достатньо сил, щоб триматися за шию рятівника, то його можна переносити за плечима.
Якщо рятувальнику потрібно мати вільну руку то можна використовувати так званий «Метод пожежників». Для цього потрібно допомогти постраждалому встати, лівою рукою взятися за правий зап’ясток постраждалого, зігнути ногои у колінах, нахилитися вперед і обережно направити своє плече в пахвинну ділянку постраждалого, так щоб він обережно впав на ваші плечі. Правою рукою охопіть коліна постраждалого, встаньте на ноги і розподіліть вагу постраждалого так, щоб вона рівномірно лягла на ваші плечі.

Вдвох на замку із рук
Для переносу постраждалого двома рятівниками можна використовувати метод переносу на замку із рук складених в сидіння з двох, трьох або чотирьох рук. Для переміщення постраждалого, який не може допомагати рятівникам, зазвичай через травму рук, використовують метод перенесення на замку з двох рук. Для цього обидва рятівники сідають навпочіпки обличчям один до одного з обох боків від постраждалого.Однією своєю рукою вони підтримують спину постраждалого нижче плечей і захоплюють його за одяг. Трохи піднявши його спину вони просовують другу свою руку під ноги постраждалому і обхоплюють зап’ястя один одного. Рятівники піднімаються одночасно і несуть постраждалого ступаючи спочатку зовнішньою ногою потім внутрішньою.
Методпереносу на замку з трьох рук застосовується у випадку коли постраждалий може триматися тільки однією рукою.
Метод переносу на замку з чотирьох рук застосовується коли постраждалий може сам триматися обома руками за рятувальників. Для його виконання кожен рятівник охоплює своєю правою рукою лівий зап’ясток, а потім лівою рукою правий зап’ясток напарника. Обидва сідають навпочіпки, постраждалий сідає на їх руки і охоплює їх руками за шию, обидва рятувальники піднімаються на ноги та рухаються синхронно зі звичайною швидкістю роблячи кроки спочатку зовнішнью, а потім внутрішньою ногами.

Транспортування із застосуванням спеціальних засобів
Токож удвох можна переносити постраждалого в сидячому положенні за допомогою спеціального крісла-каталки або звичайного стільця зі спинкою, обперши його на спинку і тримаючи стілець однією рукою знизу а іншою за спинку.
Також для переносу можна використовувати лямку для переносу або два поясні ремені, зєднані між собою. Таким чином можна транспортувати непритомних постраждалих одному або двом рятувальникам.

Волоком
Якщо постраждалого потрібно терміново прибрати з небезпечного місця, а він не може самостійно стати на ноги і його неможливо підняти, то можна використовувати метод транспортування волоком. Для цього складіть руки постраждалого на його грудях, витягніть з під нього куртку чи піджак, попередньо розтібнувши їх, так щоб вони опинилися під його головою. Присядьте навпочіпки біля нього, схопіть за плечі одягу та плавно тягніть. Якщо на постраждалому немає верхнього одягу візьміть його під пахви.

В лежачому положенні
Для переносу постраждалих на великі відстані в лежачому положенні найкраще використовувати ноші. Вони можуть бути, як спеціальні медичні так і імпровізовані з підручних матеріалів (ковдр, простерадл, мішків, сорочок).
При переміщенні постраждалих на ношах важливо слідкувати за тим, щоб його голова і шия знаходилися на оному рівні з тіломта щоб дихальні шляхи залишалися вільними.
Укладати на ноші постраждалого потрібно вдвох. Для цого ноші потрібно розмістити збоку від постраждалого, одному рятівнику потрібно однією рукою обхопити груди постраждалого, а іншою фіксувати голову, другому рятівнику однінією рукою обхопити гомілку зверху а іншою рукою стегно знизу. Токож можна перекладати постраждалого на м’які ноші застосовуючи стабільне бокове положення, якщо немає підозри на травму шиї та хребта. Постраждалих з підозрою на травми шиї та хребта потрібно транспортувати тільки на транспортному медичному щиті, який за відсутності можна замінити довгою деревяною дошкою.
Для перенесення на ношах краще залучити якнайбільше людей, особливо при великій масі постраждалого. По рівній поверхні правильно переносити постраждалого на ношах ногами вперед. Тоді рятівник, що знаходиться збоку голови зможе контролювати стан постраждалого. Рятвники повинні йти короткими кроками, не в ногу, запобігаючи струсам ношів. При спуску, наприклад зі сходів, постраждалого також потрібно нести ногами вперед, а от при підйомі навпаки — головою вперед.

Транспорт
Транспортування постраждалих до лікувального закладу проводиться на спеціально обладнаному медичному автомобілі або за його відсутності — на звичайному в положенні, яке дозволяє стан постраждалого. Транспортувати в кузові вантажного автомобіля бажано на ношах, а за їх відсутності на підлозі кузова, заповнивши його попередньо баластом з піску чи землі та встеливши зверху ковдрою.

Вівторок 05. 05 .2020 р. Початкова Військова Підготовка. 8 клас 


Тема: Поняття про кровотечі.

Види кровотеч і перша допомога при них 

Зупинити кров у випадку порізу, розриву шкірних покривів, легкої або важкої травми дуже важливо, адже велика втрата крові може призвести до незворотних наслідків.

Зупинити кров у випадку порізу, розриву шкірних покривів, легкої або важкої травми дуже важливо, адже велика втрата крові може призвести до незворотних наслідків. Однак, щоб правильно надати першу допомогу при кровотечі, потрібно знати, що це за кровотеча, адже тільки тоді можна надати правильну першу допомогу і мінімізувати ризики зараження, надмірної крововтрати 

Ось які види кровотечі бувають, і як надати першу допомогу при них.

Основні види кровотечі:

капілярні;

венозні;

артеріальні;

внутрішні.

Небезпека кровотеч:

гостра крововтрата;

ризик зараження інфекцією;

виникнення пульсуючої гематоми;

проникнення повітря в пошкоджену судину.

Як визначити вид кровотечі:

1. Капілярний: незначне і рівномірне виділення крові з ушкодженої поверхні.

2. Венозний: рівномірне і швидке витікання крові темно-червоного відтінку без ознак був фонтануючий; можливе формування згустків.

3. Артеріальний: пульсуюча, іноді переривчаста струмінь крові яскраво-червоного відтінку, що витікає з великою швидкістю.

4. Внутрішнє: блідість шкіри, холодний піт, запаморочення, слабкий пульс, непритомність, поверхове дихання; відсутність зовнішнього кровотечі. Якщо кровотеча локалізується в області легенів, спостерігається посиніння шкіри і слизових, часте та/або утруднене дихання, кашель з кров'ю. Кровотеча в область черевної порожнини може додатково проявлятися блюванням з кров'ю, тахікардією, зниженням тиску. Гематоми виникають у разі крововиливи у великі м'язи.

1. Капілярний:

промийте рану чистою водою;

обробіть краї рани антисептиком;

накладіть марлеву пов'язку.

2. Венозний:

накладіть давить асептичну пов'язку;

якщо давить не допомагає, на м'яку підкладку накладіть джгут або скручений рушник, пояс і т. п. (розташуйте їх нижче пошкодженої ділянки) з додатком записки з часом накладення;

залишати джгут можна не більше ніж на 1 годину в холодну погоду і на 2 години в жарку.

3. Артеріальний:

при відсутності переломів підніміть кінцівку;

накладіть джгут (або його аналог) вище місця травми;

на час пошуку матеріалу для джгута притисніть артерію (вище ушкодження) в місці пульсації;

при порушенні цілісності визначених артерій (плечовий, ліктьовий, або підколінної стегнової) кінцівку можна підняти і зафіксувати в зігнутому положенні.

4. Внутрішнє:

забезпечте нерухомість потерпілого:

при крововиливі в грудну область влаштуйте потерпілого в положення напівсидячи і покладіть валик під коліна;

при крововиливі в черевну порожнину переведіть в положення лежачи;дещо послабити кровотеча допоможе холод, який потрібно докласти на передбачуване місце локалізації кровотечі.

Обов'язково викличте швидку допомогу (у всіх випадках, крім капілярної кровотечі), адже постраждалий чоловік ризикує втратити багато крові і навіть померти. Пам'ятайте: заборонено чіпати рану руками, намагатися вийняти з неї які-небудь предмети і знімати просочену кров'ю пов'язку.

Надайте першу допомогу і чекайте медиків.

Вівторок 28. 04 .2020 р. Початкова Військова Підготовка. 8 клас 

Тема: Поняття про рану

Рана - порушення цілісності шкіри, слизової оболонки, тканин або органів людини.
Характерні ознаки - біль, кровотеча, пошкодження тканин.
Види ран:
- поверхневі (шкіра);
- проникаючі (в порожнини тіла).

Усі рани, крім операційних, вважаються первісно інфікованими.

Види ран за нанесенням:
- різані (результат дії гострих предметів) - помірна втрата крові;
- рубані (нанесені опускаючимся гострим предметом) - глибока рана, сильна втрата крові;
- колоті (нанесені гострими предметами з кінчиком) - глибокі, сильна втрата;
- вдарені (отримані при падінні, дії тупих предметів) - нерівні краї, помірна втрата;
- рвані (відірваний шматок плоті) - складна форма, помірна втрата;
- вкушені (укуси тварин) - інфіковані слиною, помірна втрата;
- вогнепальні (кулі, шматок гранати) - велика зона пошкодження, складно заживають;

Не можна виймати ніж із рани.

Довге перебування гнійного вогнища може призвести до загального зараження крові - сепсиса. Гнійні процеси викликають різні мікроби, найчастіше - стафілококи, стрептококи, гнійна паличка.
Крім цих мікробів, можуть розвиватися ті, які викликають газову гангрену. Ці мікроби виділяють отруйні речовини (токсини), які призводять до утворення набряку й накопичення газів у тканинах. Це небезпечно для життя. Інфекції спостерігаються при пораненні верхніх та нижніх кінцівок, сідниць. Вводять протигангренну сироватку.
Бешиха (рожисте запалення) є ще одним ускладненням рани. Температура 39-40 градусів, в області рани почервоніння, яке розповсюджується на велику площу, іноді скупчення гною під шкірою. Передається через шкіру й перев'язувальний матеріал. Важко вилікувати, дуже небезпечне.
Правець викликається правцевою паличкою, яка поширена в природі. Спори стійкі, знаходяться в землі. Правцева паличка виділяє сильний токсин, який діє на нервово-м'язову систему й призводить до різких судом. Може закінчитися смертю. 


Вівторок 21. 04 .2020 р. Початкова Військова Підготовка. 8 клас 
Тема: Поняття про травму.

Травма (від греч. Trauma - рана) - це порушення цілісності  і фізіологічних функцій тканин і органів під впливом зовнішніх агентів (механічних, хімічних, електричних, променевих, психічних), що супроводжується місцевою та загальною реакцією організму 

До травм відносять наступні пошкодження тіла і органів: рани, опіки, обмороження, удари, вивихи, струси, розтягнення, розриви, переломи. Крім того, виділяють психічні травми та отруєння 

Найбільш загальними місцевими симптомами травми є біль, набряк і підвищення температури в місці пошкодження  Прояв загальної реакції організму на травму залежить від її тяжкості. Чим важче травма, тим більш виражені загальні симптоми, до яких відносять підвищення температури тіла, порушення обмінних процесів, порушення діяльності з боку серцево судинної і нервової системи. Важкі травми часто супроводжуються ускладненнями, такими як травматичний шок, порушення функціонування травмованого органу, масивна крововтрата.

Існує кілька класифікацій видів травм.

Травми бувають відкритими з порушенням цілісності шкірних покривів (рани, опіки) та закритими, при яких шкірний покрив не порушений (переломи, вивихи, забої, струси).

По виду агента, який викликав пошкодження, травми бувають: механічні, термічні, хімічні, електричні, променеві, психічні, операційні, родові 

Залежно від кількості факторів, що спричинили  травми, їх  ділять на прості і комбіновані. Проста травма виникає при дії одного фактора, що ушкоджує. Комбінована травма утворюється при поєднанні декількох факторів. Наприклад, перелом і опік стегна у потерпілого при пожежі.

За характером пошкоджень травми ділять на одиночні (ізольовані), множинні і поєднані. При ізольованій травмі пошкоджений один орган. При множинній травмі пошкоджено два і більше органа. При поєднаній травмі пошкоджені органи декількох систем організму.
Залежно від ступеня тяжкості травми діляться на легкі (удари, розтягнення), середньої тяжкості (вивихи, переломи пальців), важкі (струс мозку, перелом стегна) 

За місцем заподіяння ушкодження травми ділять на виробничі, невиробничі і навмисні. Виробничі діляться на промислові та сільськогосподарські. До невиробничих травм відносять транспортні, отримані при пішохідному русі, побутові, спортивні, військові та інші.

 Залежно від виду діяльності потерпілого травми діляться на професійні та непрофесійні.

Травматизм – це сукупність знову виникаючих травм в певних групах населення, що знаходяться в однаковій обстановці, умовах праці та побуту 


Вівторок 14. 04 .2020 р. Початкова Військова Підготовка. 8 клас 

Тема: Рельєф.

Місцевість - це частина земної поверхні. Сукупність її нерівностей називається рельєфом, а всі розташовані на ній об'єкти, створені природою чи працею людини (ріки, ліси, населені пункти, дороги і т.п.),— місцевими предметами.

Рельєф і місцеві предмети взаємно зв'язані між собою. Так, рельєф впливає на поширення почвогрунтів і рослинного покриву, конфігурацію гідрографії і дорожньої мережі, на планування населених пунктів, а почвогрунти при цьому багато в чому визначають характер рослинності, якість ґрунтових доріг, глибину залягання ґрунтових вод. Виступаючи в різних сполученнях, рельєф і місцеві предмети в комплексі з кліматом утворюють різні типи місцевості, кожний з яких по-своєму впливає на всі сторони бойової діяльності військ. Тому місцевість розглядається як один з найважливіших елементів бойової обстановки.

Вплив місцевості на ведення бою визначається відповідно до бойової задачі з урахуванням озброєння підрозділу, часу року і доби, а також метеорологічних умов і характеру дій супротивника. Місцевість може сприяти успіху бойових дій своїх підрозділів і послабляти дії супротивника, але не сама по собі, а лише в тому випадку, якщо командир правильно її оцінить і уміло використає в конкретній обстановці. При оцінці обстановки командир зобов'язаний: вивчити загальний характер місцевості та її вплив на дії підрозділів; установити найбільш ймовірні напрямки дій літаків, вертольотів та інших повітряних цілей супротивника на малих і гранично малих висотах; визначити танконебезпечні напрями; вибрати найбільше вигідні позиції для розміщення своїх вогневих засобів. Визначаючи задум бою, командир, крім того, повинний установити найбільш доступні напрямки дій підрозділів і ділянки місцевості, від утримання яких залежить стійкість оборони, рубежі бойових задач мотострілкових і танкових підрозділів, місця розгортання командно-спостережливих пунктів підрозділів, що забезпечують найкраще спостереження за місцевістю, супротивником і діями своїх підрозділів, найбільш стійкі від руйнування місцеві предмети, які можна використовувати як орієнтири.

Властивості місцевості, що роблять вплив на організацію і ведення бою, застосування зброї і бойової техніки, прийнято називати тактичними властивостями. До основного з них відносяться прохідність місцевості, її захисні властивості, умови орієнтування, спостереження, маскування і ведення вогню. У деяких районах істотний вплив на ведення бою роблять умови інженерного обладнання місцевості.

Прохідність місцевості — це властивість місцевості, що сприяє чи утрудняє пересування підрозділів. Вона враховується при виборі напрямку зосередження основних зусиль підрозділу, визначенні ширини фронту наступу, можливості і здатності застосування різних видів військової техніки, а також при організації маневру, виборі шляхів підвозу боєприпасів і матеріальних засобів.

Основним фактором, що визначає прохідність місцевості, є дорожня мережа. Чим сильніше розвинута мережа доріг і вище їхній клас, тим місцевість доступніше для дій усіх родів військ. Автомобільні дороги з твердим покриттям допускають рух транспорту в будь-яку погоду. Прохідність ґрунтових доріг визначається головним чином характером ґрунтів і ґрунтів, рельєфом місцевості, часом року і станом погоди.

Роль дорожньої мережі ще більше підвищується в лісисто-болотистій, пустельній і гірській місцевості, де пересування підрозділів поза дорогами є вкрай скрутним. Різко зростає значення дорожньої мережі в період весняної й осінньої распутиці. У таких умовах дороги з твердим покриттям здобувають значення найважливіших напрямків, уздовж яких зосереджуються основні зусилля підрозділів як у наступі, так і в обороні.

Прохідність місцевості поза дорогами визначається її пересіченістю. Місцевість з ярами, крутими схилами й обривами, ріками і заболоченими ділянками, з великими площами лісових масивів істотно знижує прохідність по ній бойових машин і автотракторної техніки.

Захисні властивості місцевості — це властивості місцевості, що послабляють дію вражаючих факторів ядерної і звичайної зброї. Правильне визначення і використання захисних властивостей місцевості полегшує організацію захисту особового складу і бойової техніки від вражаючих факторів різних видів зброї.

Захисні властивості місцевості визначаються насамперед характером рельєфу, рослинного покриву, наявністю на місцевості різних природних і штучних укриттів, здатних цілком чи частково забезпечити захист підрозділів.

Вівторок 07. 04 .2020 р. Початкова Військова Підготовка. 8 клас 
Тема:Основи військової топографії.

Топографія — наука, що вивчає засоби вимірювання місцевості і відображення її на папері у вигляді планів і карт.

Військова топографія — розділ топографії, що вклю­чає розробку засобів вивчення і розвідки місцевості з ме­тою використання її в бойових умовах.

У бойовій обстановці солдатові доводиться діяти на різній місцевості. Він повинен сам визначати ціль і від­стань для стрільби, напрям свого руху, місце свого зна­ходження та ін. Вивчення військової топографії сприяє розвитку таких важливих якостей, як спостережливість, точність, увага, вміння аналізувати свої спостереження і робити висновки про можливий вплив місцевості на ви­конання бойових завдань.

Місцевість — це частина земної поверхні з усіма її елементами: рельєфом, ґрунтами, водами, рослинністю, шляхами сполучення, сільськогосподарськими і соціаль­но-культурними об'єктами.

Місцевість поділяється:

за особливостями рельєфу — на рівнинну, пагорбку­вату, горбисту;

за ступенем пересічення — на слабкопересічену, середньопересічену, дуже пересічену;

за прохідністю — на легкопрохідну, прохідну, важкопрохідну, непрохідну;

за умовами спостереження і маскування — на відкри­ту, напіввідкриту, закриту;

за природними умовами — на пустельну, степову, лісисту, лісисто-болотисту.

Природні та виготовлені людьми об'єкти на земній по­верхні — це місцеві предмети, що використовуються у вій­ськовій справі для визначення місцевості, орієнтування, цілевизначення й управління військами в бою. До місце­вих предметів належать: населені пункти, промислові та сільськогосподарські підприємства, рослинний і ґрунтовий покрив, берегова лінія великих за площею акваторій, ріки, озера, канали, об'єкти шляхів сполучення і зв'язку.

Орієнтування на місцевості — це визначення свого місцезнаходження, положення топографічних і тактич­них об'єктів на місцевості відносно сторін горизонту, рельєфу і місцевих предметів, розміщення своїх військ і військ противника 

ВИЗНАЧЕННЯ СТОРІН ГОРИЗОНТУ ЗА КОМПАСОМ

Компас — прилад, що вказує напрям географічного або магнітного меридіана; служить для орієнтування відносно сторін горизонту (мал. 191). Щоб визначити сторони гори­зонту (сторони світу), потрібно спочатку з'єднати мушку з нульовою поділкою лімба компаса. Потім слід зорієнтувати компас; для цього встановити його в горизонтальне положення і розблокувати стрілку, повертати компас доти, до­ки північний кінець магнітної стрілки стане проти нульо­вої поділки лімба. Це є орієнтоване положення компаса. Напрям стрілки на нульовій поділці лімба буде напрямом ,на північ. Потім візуванням через проріз і мушку відзнача­ють місцевий предмет (орієнтир) і використовують його для визначення напряму на північ. Визначивши напрям на північ, легко визначити й інші сторони горизонту.

Орієнтир — це місцевий предмет, який виділяється і який добре видно, або елемент рельєфу, який викорис­товують у військах для визначення місця свого знаход­ження, напряму руху, для цілевизначення, управління підрозділами та вогнем у бою 

ОРІЄНТУВАННЯ ЗА МІСЦЕВИМИ ПРЕДМЕТАМИ

Визначення сторін світу за різноманітними ознаками є менш надійним, ніж описані вище способи. Але біль­шість цих ознак пов'язана з положенням місцевого пред­мета щодо Сонця (мал. 196).

Мурашники майже завжди знаходяться з південної сторони дере­ва, пенька чи куща.

Трава на північних околицях лісу, у північній частині луків, а та­кож з південної сторони біля деяких дерев, пеньків, великих каменів звичайно густіша.

Кора деяких дерев із північної сторони грубіша, інколи покрита мохом. Якщо ж мох росте по всьому стовбуру, то на північній стороні його більше, особливо біля коріння.

Мох покриває велике каміння і скелі з північної сторони.

Крім того, сторони світу можна визначити за такими ознаками:

вівтар православних церков завжди звернений на схід, дзвіниці звичайно — на захід;

хрести на банях церков зорієнтовані на північ—південь, причому піднятий кінець поперечної перекладини вказує на північ;

вівтарі костьолів звернені на захід;

кумирні звернені на південь.

ДОПОВІДЬ ПРО СВОЄ МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ

Зорієнтувавшись на місцевості і визначивши сторони горизонту, солдат доповідає про своє місцезнаходження відносно місцевих предметів, називає місцевий предмет, біля якого він безпосередньо перебуває, і відстань до орієнтирів, за якими він визначив сторони горизонту.

Наприклад: «Перебуваю на північній частині узлісся: на північ 1600 м — роздоріжжя, ближче 600 м — зруйнована хата, на захід 1700 м — ґрунтова дорога, на схід 1800 м — окремі дерева».

Переглянути презентацію за посиланням.
https://naurok.com.ua/prezentaciya-na-temu-osnovi-viyskovo-topografi-38699.html


Вівторок 31. 03 .2020 р. Початкова Військова Підготовка. 8 клас
Тема: Способи переміщення на полі бою.

Пересування на полі бою. Вибір та обладнання позиції для стрільби і місця для спостереження. Боротьба з танками та іншими броньованими машинами противника

У загальновійськовому бою важливою є роль сержантів і солдатів. Для досягнення перемоги над ворогом вони повинні досконало знати та утримувати в постійній бойовій готовності свою зброю і бойову техніку, майстерно володіти ними та уміло застосовувати в бою.

Крім того, кожний сержант і солдат повинен бути готовий замінити товариша, який вибув зі строю, тому знання суміжної військової спеціальності є обов'язковим.

Кожний сержант і солдат зобов'язаний:

• знати бойове завдання взводу, свого відділення (танка) та своє завдання;
• знати організацію, озброєння, техніку та тактику підрозділів противника, особливо бойові можливості його танків, інших броньованих машин та протитанкових засобів, їхні найуразливіші місця;
• знати озброєння і техніку свого підрозділу;
• знати розміри, обсяг, послідовність та терміни обладнання фортифікаційних споруджень;
• уміти швидко обладнувати окопи та укриття, в тому числі із застосуванням вибухових речовин, здійснювати маскування;
• у бою постійно вести спостереження, своєчасно виявляти противника і негайно доповідати про нього командирові;
• стійко і завзято діяти в обороні, сміливо і рішуче в наступі; знищувати противника, особливо його танки та інші броньовані машини, усіма способами і засобами; вміло пересуватися на полі бою, вибирати вогневі позиції (місця для стрільби); виявляти хоробрість, ініціативу та спритність в бою, подавати допомогу товаришеві;
• бути фізично міцним та витривалим, володіти прийомами рукопашного бою;
• уміти розпізнавати повітряного противника і вести вогонь по його низько літаючих цілях із стрілецької зброї;
• захищати командира в бою; у випадку його поранення або загибелі сміливо брати на себе командування підрозділом;

• знати способи захисту від зброї масового ураження та високоточної зброї противника; уміло використовувати місцевість, засоби індивідуального захисту та захисні властивості машин; долати загородження, перешкоди та зони зараження, встановлювати та знешкоджувати протитанкові та протипіхотні міни, проводити спеціальну обробку;
• без дозволу командира не залишати своє місце в бою; при пораненні або ураженні радіоактивними, отруйними речовинами, біологічними засобами, а також запалювальною зброєю вживати необхідні заходи само- і взаємодопомоги та продовжувати виконання завдання; якщо буде наказано відправитися на медичний пункт, взяти із со0ою особисту зброю; при неможливості йти на медичний пункт, відповзти зі зброєю в укриття та чекати санітарів;
• уміти готувати озброєння та боєприпаси до бойового застосування, швидко споряджати патронами обойми, магазини, стрічки; слідкувати за витрачанням боєприпасів та заправленням бойової машини піхоти (бронетранспортера), танка пальним, своєчасно доповідати своєму командиру про використання 0,5 і 0,75 носимого (возимого) запасу боєприпасів та заправлення пальним; при пошкодженні бойової машини піхоти (бронетранспортера), танка швидко вживати заходи щодо їх відновлення.

У сучасному бою солдат повинен уміти непомітно і швидко пересуватися будь-якою місцевістю під вогнем противника і водночас безперервно спостерігати за ним, вести прицільний вогонь із своєї зброї, вибирати позиції, які б надавали йому перевагу над противником, і швидко їх обладнувати, знищувати усіма способами танки і броньовані машини противника.

Пересування на полі бою

У всіх видах боїв основою бойових дій є пересування. Залежно від характеру місцевості, умов, обстановки і вогневих дій противника солдат, перебуваючи у пішому строю, може пересуватися:

• кроком (бігом),
• перебіганням,
• переповзанням.

1. Прискорений крок або біг (на повний зріст або пригинаючись) застосовується для подолання ділянок місцевості, недоступної для спостереження і вогню противника. Темп прискореної ходьби - у середньому 130-140 кроків за 1 хв., довжина кроку - 80-90 см. Щоб подовжити крок, треба швидше і дужче розгинати ту ногу, що позаду, і більше виносити другу ногу стегном уперед (мал.). Оскільки тривале пересування прискореним кроком дуже стомлює, при швидкісному пересуванні доцільно чергувати ходьбу і біг. У такий спосіб солдат рухається і в ході атаки, тримаючи зброю в положенні готовності до негайного відкриття вогню.

Ходьба пригинаючись застосовується для прихованого пересування місцевістю з невисокими укриттями (низькі кущі, висока трава, канава тощо). Потрібно зігнути ноги в колінах, податися корпусом уперед, дивитися перед собою і рухатися нешироким кроком. Усі рухи виконуються вільно, без напруження.

     

Рух угору здійснюється вкороченим кроком з нахилом корпуса вперед. При значній крутизні сходження краще робити зигзаги, тобто рухатися поперемінно то правим, то лівим боком до схилу на трохи зігнутих ногах, упираючись ребрами підошов у виступи гори. На схили можна також сходити прямо, тримаючись руками за гілки, кущі, густу траву тощо; ноги ставити на всю ступню "ялинкою", з розведеними вбік носками.

Вниз по схилу можна сходити вільним кроком, ногу ставити на п'яту, корпус відхиляти назад. Із крутого схилу можна спускатися боком, приставними кроками, тримаючись за нерівності схилу.

Пересування по грузькому і слизькому ґрунту здійснюється короткими кроками; ноги потрібно переставляти швидко, щоб вони не встигли глибоко загрузнути або зісковзнути з опори. Ногу слід ставити на всю ступню, намагаючись вибирати для опори твердіші ділянки: борозни, виступи, корені

Повільним бігом долають довгі дистанції. Корпус під час бігу нахилено вперед трохи більше, ніж при ходьбі. Темп бігу - 150-160 кроків за 1 хв., довжина кроку - 70-90 см.

Біг у середньому темпі здійснюється вільним маршовим кроком. Корпус у цьому випадку тримають трохи нахиленим уперед. Енергійно відштовхуються тією ногою, що позаду, і, зігнувши її в коліні, виносять стегном уперед-вгору і ставлять на всю ступню. Гомілка при цьому не виноситься дуже вперед, а ступня ставиться на землю далеко від проекції центра ваги тіла. Темп бігу - 165-180 кроків за 1 хв., довжина кроку - 85-90 см.

Швидкісним бігом перебігають з укриття до бойових і транспортних машин, розбігаються перед подоланням перешкод. Корпус нахиляється вперед значно більше, ніж під час бігу в середньому темпі, а відштовхування^ ногою і рух рукою ще енергійніші. Збільшення довжини кроку забезпечується за рахунок відштовхування ногою, що позаду, і швидкого перенесення ЇЇ стегном уперед. Нога після відштовхування виноситься вперед зігнутою в коліні й м'яко ставиться на передню частину стопи з наступною опорою на всю ступню. Темп бігу - 180-200 кроків за 1 хв., довжина кроку - 120-150 см.

2. Перебігання застосовується для швидкого зближення з противником на відкритій місцевості. Довжина перебігання залежить від рельєфу та інтенсивності вогню противника і в середньому має бути 20-40 кроків. Чим відкритіша місцевість і сильніший вогонь, тим коротшим має бути перебігання.

Для перебігання з положення лежачи необхідно спочатку поставити зброю на запобіжник, за попереджувальною командою визначити шлях руху і можливе укриття, потім за виконавчою командою стрімко перебігти у визначене місце. На місці зупинки лягти на землю, відповзти трохи вбік і, досягнувши вказаного командою місця, приготуватися до ведення вогню.

3. Переповзання застосовується для непомітного наближення до противника і прихованого подолання ділянок місцевості, що мають незначні укриття, нерівності рельєфу і перебувають під спостереженням або обстрілом противника.

Залежно від обстановки, рельєфу місцевості та вогню противника солдат може переповзати:

• по-пластунському: лягти на землю, правою рукою взяти зброю за ремінь біля верхньої антабки і покласти її на передпліччя правої руки; підтягти праву (або ліву) ногу і водночас просунути ліву (праву) руку якомога далі, відштовхуючись зігнутою ногою, пересунутися вперед, підтягнути другу ногу, висунути другу руку і продовжувати рухатися так само, притискуючи до себе зброю;
• напівкарачки: стати на коліна і, спираючись на передпліччя або кисті рук, підняти зігнуту праву (ліву) ногу до грудей, водночас ліву (праву) руку просунути вперед; просунути тіло вперед до повного випрямлення правої (лівої) ноги, водночас підтягнувши другу зігнуту ногу, і, просуваючи вперед другу руку, продовжувати рух; зброю тримати: при опорі на передпліччя - так само, як і при переповзанні по-пластунському; при опорі на кисті рук - у правій руці (мал.);
• на боці: лягти на лівий бік, підтягти вперед ліву ногу і зігнути в коліні, спертися на передпліччя лівої руки, каблуком правої ноги впертися в землю якомога ближче до себе; розгинаючи праву ногу, просунути тіло вперед; не змінюючи положення, продовжувати рух; зброю тримати правою рукою, поклавши її на стегно лівої ноги.

Добре навчений солдат здатен швидко і непомітно пересуватися на полі бою, що надає йому перевагу над противником.

Вибір та обладнання позиції для стрільби і місця для спостереження

Важливе значення для здобуття перемоги має і те, наскільки правильно солдат вибере місце для ведення вогню і спостереження за противником.

На місцевості солдат відшукує природне укриття (канава, вирва, колода тощо), потім оглядає все довкола і непомітно переміщується до нього. Перш ніж розпочати обладнання позиції, необхідно швидко вивчити місцевість, звернувши особливу увагу на низини, канави, борозни та інші укриття, що їх противник може використати для непомітного наближення.

Вивчивши місцевість і переконавшись у правильності вибору місця, солдат починає рити окоп для стрільби лежачи. Зброю кладе справа від себе на відстані простягненої руки стволом у напрямі противника (мал. а, б, в, г, д). Повернувшись на лівий бік, виймає піхотну лопатку і, тримаючи її за держак обома руками, ударами до себе підрізає дерен. Знявши дерен, складає його збоку, щоб після риття окопу його можна було використати для маскування бруствера; землю викидає спочатку вперед, потім убік, щоб захистити себе від куль, осколків снарядів, мін.

Під час роботи голову треба тримати якомога ближче до землі, але так, щоб можна було вести постійне спостереження за противником.

Викопавши передню частину окопу на глибину 20 см, солдат пересувається трохи назад і продовжує рити його далі. Ширина готового окопу - 60 см, довжина - 170 см.

Надалі окоп удосконалюється: його поглиблюють і роблять придатним для стрільби з коліна і стоячи.

Глибина готового окопу: для стрільби лежачи - до 30 см, для стрільби стоячи - до 110 см. Висота бруствера - 30-60 см.

Якщо перед окопом є чагарник або висока трава, то з метою поліпшення огляду й обстрілу потрібно розчистити їх непомітно для противника. Крім того, слід підготувати автомати і кулемети для ведення вогню вночі. Для автомата робиться в бруствері жолобок з таким розрахунком, щоб покладений в нього автомат був наведений точно у вказаному командиром напрямі. Краї жолобка утрамбовують і обкладають дерном. Кілочки-обмежувачі забивають по два біля цівки і приклада автомата. По можливості кілочки замінюють рогатками.

Дещо інші вимоги висуваються до вибору і зайняття місця солдатом, якого призначено спостерігачем. Він мусить усе бачити й чути і при цьому залишатися непоміченим для противника. Місце має забезпечувати достатній огляд, маскування, укриття від вогню противника і мати зручні підходи. Не потрібно влаштовуватися на вершинах, горбах, біля одинокого дерева чи будинку, в невеликому гаю, тобто поблизу тих об'єктів місцевості, які привертають увагу противника і допомагають йому орієнтуватися.

Найзручнішими для спостереження є окопи, канави, вирви від снарядів тощо. Місце для спостерігача в них обирається так, щоб позаду був насип, горбок чи пустир, і тоді постать спостерігача не вирізнятиметься на тлі неба.

Поблизу предметів на місцевості (стовпа, дерева) спостереження ведеться з тіньового боку в положенні лежачи. Спробуйте визначити, де спостерігач обрав і зайняв місце для спостереження правильно, а де – ні.

Для зручності спостереження і детального огляду місцевості призначений спостерігачеві сектор умовно розбивається на такі три зони спостереження:

• 1) близька, найдоступніша для спостереження неозброєним оком, на відстані 400-500 м;
• 2) середня, до 1000 м;
• 3) далека, до межі видимості.

Межі зон встановлюються за добре видимими орієнтирами або предметами на місцевості. Орієнтири визначаються справа наліво, від себе вдалину. Подивіться на малюнок 160 і спробуйте визначити, під яким номером буде визначено орієнтир: "дерево", "камінь", "далекий гай", "кущі".

Спостерігач спочатку оглядає усе довкола (в наступі - від себе до противника, в обороні - від противника до себе). Потім уважніше оглядає близьку зону (спостереження ведеться справа наліво за умовно визначеними орієнтирами від себе вдалину). Відкриті ділянки оглядаються швидше, закриті - детальніше.

Про все помічене спостерігач доповідає командирові, не припиняючи спостереження. У доповіді спостерігач вказує орієнтир і відстань від нього (вправо, вліво, далі, ближче), те, що помічено, наприклад: "Орієнтир два - вліво 50, ближче - 100, біля пожовклого куща - кулемет противника".

Спостереження є одним з основних способів ведення розвідки, від якої, як відомо, залежить успіх бою, а отже, дії солдата-спостерігача повинні бути грамотними і вмілими.

Перегляньте відео "Способи переміщення на полі бою"
https://www.youtube.com/watch?v=xAz5EsJxv7Q
Домашнє завдання: Прочитати конспект і переглянути відео.


Вівторок 17. 03 .2020 р. Початкова Військова Підготовка. 8 клас
Тема: Тактична підготовка .

сновні риси загальновійськового бою. Види загальновійськового бою. Види вогню і маневрів у бою

Основні риси загальновійськового бою. Види загальновійськового бою. Види вогню і маневрів у бою

Бій як основна форма тактичних дій військ - це організовані й узгоджені щодо місця, часу, ударів, вогню і маневрів дії війська з метою знищення противника або відбиття його ударів чи виконання інших завдань в обмеженому районі.

Сучасний загальновійськовий бій ведеться об'єднаними зусиллями усіх військ, які беруть у ньому участь із застосуванням танків, бойових машин піхоти, бронетранспортерів, артилерії, протиповітряної оборони, літаків, вертольотів та іншого озброєння і техніки.

Основні риси загальновійськового бою

Рішучість полягає в прагненні особового складу всіма наявними засобами, за короткий строк і з найменшими втратами знищити противника і здобути повну перемогу. Це досягається всебічним знанням противника, сміливістю, наполегливістю і завзяттям особового складу при виконанні бойових завдань, швидким використанням наслідків вогневого удару, а також результатів вогню своєї зброї, вмілими та ініціативними діями всього особового складу. Рішучість у бою забезпечується також високими морально-бойовими якостями військовослужбовців, їхньою активністю й ініціативністю.

Напруженість і швидкоплинність. Сучасні умови бою вимагають від солдата великого напруження моральних і фізичних сил. Застосування в бою сучасних засобів знищення і пересування, що мають велику потужність, обумовлює швидкоплинність бою.

Це висуває нові, вищі вимоги до воїна, він:

• має бути сильний духом, морально загартований, добре фізично підготовлений і здатний переборювати будь-які труднощі й нестатки;
• повинен володіти непохитною волею до перемоги;
• захищати командира в бою, бути готовим у випадку його поранення чи загибелі взяти на себе командування підрозділом;
• не залишати без дозволу командира своє місце в бою.

В разі поранення воїн мусить вжити заходи щодо само- і взаємодопомоги і продовжувати виконання бойового завдання; якщо йому накажуть піти до медичного пункту, то треба взяти з собою особисту зброю.

Динамічність - це здатність до швидких переміщень сил і засобів з тим, щоб зайняти найвигіднішу позицію, порівняно з противником, для нанесення удару по ньому, при цьому поєднуючи вогневі дії з рухом. Висока динамічність досягається виучкою особового складу, знанням своїх завдань, умінням робити правильні висновки з обставин, швидко приймати рішення і злагоджено діяти на полі бою.

     

Виходячи з обстановки, що склалася, солдат повинен уміти знищувати противника вогнем з особистої зброї, озброєнням бойової машини, ручними осколковими гранатами, а в рукопашному бою штиком, прикладом, піхотною лопаткою, прийомами нападу і самозахисту, виявляти при цьому хоробрість, ініціативу і кмітливість, допомагати товаришам.

Швидкий перехід від одних дій до інших. Солдат завжди повинен бути готовий: оборонятися; за наказом командира перейти у наступ; переслідувати противника стрімким маршем, як у пішому порядку, так і на машинах; захоплювати вигідні рубежі; переходити до оборони.

Усе це можливо лише тоді, коли солдат уміє використовувати місцевість, швидко виривати окопи, обладнувати укриття, здійснювати маскування, долати загородження, перешкоди і зони зараження, встановлювати і розміновувати протитанкові та протипіхотні міни, проводити спеціальну обробку.

Наземно-повітряний характер бою став можливим завдяки значному підвищенню бойових можливостей військ, далекобійності та ефективності засобів знищення, тіснішій взаємодії авіації з наземними військами. Солдат завжди повинен бути готовий діяти в тактичному повітряному десанті, розпізнавати повітряні цілі противника і вміло вести боротьбу з ними, знати бойові характеристики танків, інших броньованих машин і протитанкових засобів противника, їх сильні і слабкі сторони, особливо найбільш уразливі місця.

Одночасні потужні вогневі дії на велику глибину. Незалежно від того, де перебуває солдат - на передньому краї чи в глибокому тилу, він повинен постійно бути готовим захищатися від вогневих дій противника.

Види загальновійськового бою

Основними видами загальновійськового бою є оборона і наступ.

Оборона здійснюється умисно чи вимушено з головною метою - відбити наступ противника, завдати йому втрат і створити умови для переходу своїх військ у наступ.

Наступ проводиться з метою повного розгрому противника і оволодіння важливими районами (об'єктами) місцевості. Солдат зобов'язаний знати бойове завдання взводу й відділення та своє особисте, об'єм і послідовність обладнання фортифікаційних споруд, постійно вести спостереження, своєчасно виявляти противника і негайно доповідати про нього командирові, сміливо і рішуче діяти в наступі, стійко і наполегливо - в обороні.

Види вогню і маневрів у бою

У сучасному бою солдатові необхідно вміти вести вогонь з особистої зброї як самостійно, так і в складі підрозділу по окремих, групових і повітряних цілях, вдень і вночі, з різних положень.

Вогонь розрізняють:

• а) за тактичними завданнями, що вирішуються (на знищення, подавлення, виснаження та ін.);
• б) за видами зброї (зі стрілецької зброї, гранатометів, зброї бойових машин піхоти (бронетранспортерів), танків, артилерії, мінометів, протитанкових керованих ракетних комплексів, зенітних засобів та ін.);
• в) за способами ведення (прямою, напівпрямою наводкою, із закритих вогневих позицій та ін.);
• г) за напруженістю стрільби (одиночними пострілами, короткими або довгими чергами, безперервний, кинджальний, залповий та ін.);
• д) за напрямами стрільби (фронтальний, фланговий та перехресний вогонь);
• е) за способами стрільби (з місця, із зупинки, з ходу, з борту, з розсіюванням по фронту, з розсіюванням у глибину, по площі та ін.);
• є) за видами вогню (по окремій цілі, зосереджений, загороджувальний, багатоярусний, багатошаровий вогонь та ін.).

Вогонь буде ефективним, якщо його поєднувати з маневром. О. Суворов казав, що кожний солдат повинен знати свій маневр. Ця вимога тим більш актуальна для сучасного бою.

Маневр силами і засобами проводиться з метою зайняття вигідного положення для ведення вогню по найуразливішому місцю в бойовому порядку противника, особливо у фланг і в тил, а також для виведення підрозділів з-під удару противника.

Видами маневру силами і засобами є:

• охоплення,
• обхід,
• відхід.

Охоплення - маневр, який здійснюється з метою виходу для удару у фланг противника.

Обхід - більш глибокий маневр, який здійснюється з метою виходу для удару по противнику з тилу.

Відхід - маневр, який застосовується з метою виводу своїх підрозділів з-під удару противника і зайняття вигіднішого становища. Проводиться тільки з дозволу старшого командира.

Маневр вогнем застосовується для ефективного ураження противника. Він полягає у зосередженні вогню взводу (відділення) по одній важливій цілі, в одночасному перенесенні вогню взводом по кількох цілях.

Домашнє завдання: вивчити конспект